Олексій Скок Кременчук Україна
Прогулянка велосипедом до Онуфріївки.
Задумала Наталка доньку свою на вело в компанії знайомих і не дуже неспішно по парку покатать.
А нас з Славком покликала допомогти людей зібрати, маршрут придумати, все зорганізувати.
І от екскурсію рішили, замовили обід в газетах і в мережі людей покликали ми ... і що ж ми маємо !? Наталка є, доньки нема
Людей чимало, на старті 32 душі, та троє згодом додалися, одна місцева дівчина та батько з сином з Горішніх Плавнів.
А значить, вітаєм #MIM з новим рекордом - 35 людей на маршруті
Неспішно, потихеньку і майже без пригод приїхали в Онуфріївку де нас чекав обід та "берегиня" місцевого музею, пані Світлана.
Пообідали, передбачили і далі по програмі був музей, далі парком екскурсія із гідом, та "вільний час" зі пів годинки.
Та пора й додому повертать. Дорога повела (сама, я там ні до чого ) через поля без краю соняшника квітів, через ставок приватний у селі.
Та знову сталось все не як гадалося, на став потрапили не всі.
В компанії людей знайомих і не дуже чудово день цей промайнув, у став пірнув я, і захід сонця застав на середині Дніпра.
P.S. Дякую учасникам прогулянки за позитивний настрій та дотримання регламенту дня.
Адміністраторам за цікавий та насичений день.
Окрема подяка @Aleksander V Svetovoy за допомогу у супроводі групи.
"Берегині" музею, пані Світлані та закладові "Гостинний двір" за смачний обід.
В Полтаву за морозивом🍦🍨🍧 і назад.
Я так думаю - хочеш морозива, їдь в #plombir_cafe, що в Горішніх Плавнях або в Полтаву.
В Горішні Плавнях ми були у середу на #РВП7, то ж довелося зганять у Полтаву.
Почалося з того, що під Федоренками мене мало не заклювали собаки, напали у сим стадом, довелося тікати по полю. Потім заблукав вже у дачах і упав, не духом, а на землю у траву.
Доганяв двох шосерів та вони заїхали в Омельник і зникли.
Став на трасу і покрутив швиденько лиш об'їжджав ями і котиків🐱 з лисичками🦊 розмазаних по асфальту. Ледь не наїхав на око кота 😨🤢
По холодку ранковому доїхав до Решетилівки, живе, людяне містечко. Підвісний міст через річку невеличку приємно здивував. Виїхав на трасу М03 "Київ-Харків" під обід і почалася пекельна срака. Внизу
тепле повітря від асфальту, зверху сонце пече, холодку немає, затяжні підйоми. Здивовані робітники, коли їхав по закритій на ремонт полосі.
І ось Полтава з новою естакадою, затором на в'їзді, з новими житловими районами, людей у парках повно, без масок😷 звісно всі. До "Білої Альтанки" черга для фото, капєц якийсь ...
Під церквою у холодочку мало не задрімав😴. Злякав маленьку дівчинку, яка поруч бігала і питала у мене "Чего лежишь, устал? Вставай замля холодная☝🏻".
Назад дорога (Е584) - то ще та пригода для *опи. Ями, хренове узбіччя чи взагалі відсутність такого, затяжні підйоми. Естакада, що будується поруч з Бутенками, то взагалі біда. Пил видно за кілька кілометрів. ту ділянку швидко не проїдеш, тягнучка і пил усюди. Після довелося вмиватися бо почали пекти очі 👀. А далі ніч, нічого не видно - крути собі тихенько і не спи ☝🏻, а хотілося.
якось, воно саме так вийшло, опинився в Щербаках і тут вже задрімав💤 на лавці. Через 20 хв. прокинуся і не зрозумів де я ⁉😮
P.S. "мораль сей басни такова": треба було рухатися в зворотному напрямку. Тоді важча ділянка була би подолана на свіжу *опу і не побачив би ока кота, яке окремо лежало, можливо, наїхав би на нього.
Морозиво🍦 смачне, вода💦 холодна, з хот догом🌯 тьотя підманула - сир не положила 😜
#icecreamontheroute #морозивонамаршруті #MIM
#maninmotion #poltava #M03 #E584
Байдарки "второй пошел" двадцятого числа червня місяця.
Турклуб "Драйв" нам дав байдарки по основному руслу Псла пішли разом із друзями з "Простору Ідей". Ті попросили нас, а ми іще взяли людей, так на воду стали сім двомісних байдарок. До першого привалу все просто - бери весло й греби кущами, болотами до поки нога не стала на пісок дмитрівського пляжу. Тут перекус легенький, швиденько освіжились і до обіду рушили неспішно. Обід не хитрий - каша, чай, смаколики солодкі. На тому березі лунала музика "молодости нашей" хітяри "Руки вверх" нам не давали спать. Живі ще хлопці, хай будуть здорові.
Під дощ попали з грозою невеличкий - пронесло, тай "Руки вверх" не чуть тепер - повезло.
Від графіку відстали трохи, назад ішли коротшим шляхом і встигли всі, нічого не забули, вціліли весла всі і люди хіба на сонці ноги попекли й носи.
Дякуємо всім за компанію, приходьте, далі буде ще ...
P.S. про черепашку ж не сказав - не спала і вона. Не стала жить під "Руки вверх" і умерла ...
У пошуках маку.
Знову в дощ на одинці рушив я шукати мак. 😨
Стоп ⛔, наркомани нам не друзі ☝🏻, я про квітку маку пишу тут. Заодно ще й "каровка🐎 " із "сабачкой🐐" залізли у кадр.
А що там дощ ⁉ - мочив мене чотири рази і град разок по вухах бив, та все минулось. І вуха цілі і дощовик з собою прихопив.
Маки квітнуть всюди на узбіччі, в полі, на городі чи у дворі де люди більше не живуть бо поруч кар'єрна техніка працює, руду на гору висипає. Не можуть вони більше жить там де працює ГЗК. Гниють хати, двори пустують лиш одинока жіночка старенька пасе курей біля дороги. Прогрес нещадний до села.
Дубів алея росте посеред поля, дивлюсь в траву озиму, а там чорнісінька земля. На небі повно хмар різноманітних і сонце вже сіда. От і я вже, майже, вдома.
Це день минув чудово у пошуках квітки маку.
В Нагірне одним днем.
Кілька днів тому ми з колегами запланували потрапити під дощ у неділю. А щоб нам не мочитися самим запросили ще людей. Дурних знайшлося не багато, Сергій , Андрій ще й брата взяв Павла свого.
Придумали пригоду невеличку - поїхали в Нагірне на цілий день, чи ні, то краще скаже вам Сергій йому Сашко сказав. Попередньо домовилися про їжу, воду, чай і макарони. Багаття не палити, сосиски не куплять. Та ті два брати всі наші плани - геть, собі сосисок накупили. Довелось і нам не відставати аби не жарить їхні. Багаття все ж таки палили, сирими щоб сосиски не жувати. Місця цікаві, гарні там. Людей "мільйони" знов на пляжі, на моциках місцеві пацики пісок гребли. Вода у морі сира і мокра не холодна дуже, а на заборі принцові штани, що їх принцеса прала і перед "замком" показує усім вона.
Підйоми, спуски знов підйоми, пляж, поля, рілля. Тропу топтали у молодій пшениці і в гору дерлись і знов рілля ...
А як там дощ !? Застав під Світловодськом нас, там в лісі упав я трохи та все гаразд. Не рясно падав дощ проте довгенько.
Значить заплановане вдалося, майже, все у нас.
P.S. Наталка на тополі білочку шукає, вона була там - точно вам кажу.
https://www.strava.com/activities/3467975269
СКТСТМ та СЗСИ
Хтось пам'ятає той завод "ТСТМ" (ТВЕРДИХ СПЛАВІВ І ТУГОПЛАВКИХ МЕТАЛІВ), що спить "бо жизні в ньом нема" !?
Так не лишають його в спокої не люди чи нелюди, а є й такі.
Метал давно вже зрізали увесь. А зараз тягнуть руки, ті не люди, механічні, гусеничні, бортові.
Кранами й тракторами, ківшами тягнуть хто цеглу, хто плиту або що схопить клешня розрухи.
На територію не пропустили дві жіночки привітні, а собаки у них - злі. Та і здалека видно - будуть нищить доки лишається каркас. Труба стоїть, будівель пара, та "дійдуть руки" - розвалять с*ки будівлі ті й труба впаде ...
Десь там у лісі є озера, кілька штук. На березі одного з тих стоїть заводик собі тихо, і зветься той "СЗСИ" (Светловодский завод силикатных изделий).
Гниє ще скло у вікнах, метал та цегла в стінах - є, мабуть, завод працює.
Нема лиш колії залізної, проте лишився слід, ями, щебня намети і порожнеча на тебе дивиться з землі. Не видно люду, собак нема, занепадає собі неспішно заводик цей.
Навколо гарно, ліси шумлять, степи, річки, болота. По небу хмари пропливають урізнобіч і я здалека прибігаю, що б камеру перемостить.
Вона не проти, ще й пірнала у води озера блакитні, повз цеглу та сміття пропливши у очереті виплила наверх.
"Мільйони" люду по берегу розсілись, хто засмага, хто плаває, у когось щось димить. Відпочивають люди, погода гарна не вдома ж їм сидіти ...
... сміття, його залишать купи чи заберуть з собою чи може спалять, хто як схоче на відпочинку про такі "дрібниці" не думає ніхто ...
https://www.facebook.com/media/set/?set=oa.612465576284839&type=3
Об'єкт "засекречен во времени"
Поїхали, ми знову із некумом, його Славком ми кличимо
не проти він.
Взяли із собою харчів по трошку та ще й Валєру і Наталку, щоби об'єкта показали нам. А той об'єкт загублений у часі, розкиданий по мапі у хащах пам'яті вже зник. Стоїть, лежить в руїні лиш стіни й дах невсюди має він. Метал весь зрізали, зняли хто зна коли. Хіба дерева знають, що крізь підлогу проросли. Об'єкт - вражаючий, незрозумілий, дивний, розкрадений зника у 90-х слід останній у записах складських, а далі розпад/розвал та "незалежність" ...
Собаку люди поховали хрестик устромили поруч, щоб спав спокійно їхній дуг, та інші звірі знайшли його і хрест не спас ...
Сьогодні бачили і ЛЕПи й війни страшні споруди і край гори, людей привітніх та трішки дивних, дорогу ледь знайшли вони.
Ми ж харчі свої поїли, а на закуску був періг, смачний, Наталочко - привіт.
Піднявся вітер, хмари налетіли, додому час по тому і рішили. Спочатку їхали всі разом, а потім розділились навпіл, ми з некумом Славіком - парубки моторні лишили тих обох позаду.
Приїхали - всі цілі, заморені дорогою й об'єктом "засекреченным во времени" , який лишився там де ми жили колись.
https://www.strava.com/activities/3393334797
P.S. Валєра і Наталка інколи підгодовують Вєру - собачку місцеву, довірливу, грайливу і живу без хрестика ...
Байдарки "первый пошел" другого числа травня місяця.
І знову турклуб Драйв нас покликав по Псла затоках поблукать разом. Поїхали, гребли, йшли по воді та розвертались. Аж як на пляж пристали - обід зібрали хто що брав. Згадали ранішні походи хто по воді, хто під землею, хто по горах. В розмовах час миттєво зник.
Дожому повертатись стали та перешкоди не зупинили нас. І знадобилась їм сокира, Славко з Володьою допомогли повз дерево байдарки провести. У русло вийшли - майже фініш.
Байдарку мий, суши, перевертай та будь "здоров" приходь іще - гриби та розвертайсь ...
